Драгоманов михаил петрович. Драгоманов, михаил петрович Киевский национальный университет им драгоманова

Национальный педагогический университет им. М. Драгоманова (НПУ) , сформированный еще в 1834 году, есть древнейшим и авторитетным государственным учебною учреждением в области получения квалифицированного высшего образования. На сегодняшнее время НПУ имеет IV степень квалификации, которая дает ему возможность гарантировать студентам учреждения получение в период образования отменного профильного обучения с возможностью иметь государственный диплом магистра или бакалавра по своей специализации.

НУП имеет высококвалифицированный педагогический коллектив, который объединяет 600 преподавателей, 453 кандидатов наук и 166 профессоров. На данное время НПУ владеет большой учебной и материальной базой. К услугам преподавателей и студентов учреждение грандиозная библиотека с 12 помещениями, в которых в один и тот же час могут действовать около 700 студентов.

К услугам НПУ 4 образовательных здания, модерные аудитории с компьютерным оборудованием, комфортные общежития, спортивный комплекс, спортивные залы, оздоровительные базы и т. д. НПУ заключает контракты с заграничными образовательными учреждениями - Гетеборским университетом, Гуанчжоуским педагогическим университетом педагогики Краковской педагогической школой, педагогическим институтом в Болгарии. Формируются творческие научные связи с учебными учреждениями США.

Педагогический ВУЗ преумножил сформировавшийся годами опыт в образовании учителей, продлил достижения педагогических науковцев, которые работали с начала образования. Сформированные традиции на данное время и дальше развиваются профессорским складом учреждения. Учреждение IV уровня квалификации проводит формирование профессионалов на дневном, заочном (дистанционном) подразделениях и в форме экстерната с оплатой за образование за деньги государственных средств. Для заграничных граждан стоимость образования вдвое больше. Для загарничных студентов существует семь общежитий. Студенты других государств могут получать образование в НПУ с выбором языка преподавания. Высшее обучение можно осуществить по таким главным специализациям: история, география, математика, биология, легкая промышленность, пищевая промышленность, социология, психология, физика, транспорт, туризм, физкультура, химия, философия, юриспруденция, экономика и др.

История этого учебного учреждения датируется 1920 годом, когда в Киеве торжественно был сформирован Киевский институт народного образования (КИНО) , что также назывался именем Н. П. Драгоманова. Под таким именем вуз плодотворно совершал формирование молодых профессионалов до 1936 года, когда было переминировано в Киевский педагогический институт имени А. М. Горького . И уже в 1991 году на базе КПИ был сформирован Киевский государственный педагогический университет им Н. П. Драгоманова , который в 1997 году + ведущий статус национального. На сегодняшний день этот университет есть одним из известнейших высших образовательных установ на рынке образовательных услуг Украины и в частности Киева, аккредитованным IV уровнем квалификации.

На данное время НУП им. Драгоманова проводит обучение высокоопытных профессионалов по таким дисциплинам:

Право;

Искусство;

Политология;

Психология;

Педагогическое обучение.

За период становления выбранного высшего учебного учреждения в нем сформировалась достаточно обширная учебно-материальная структура, которая ведет важную роль в проведении профессионального формирования студентов. Университет имеет в своем распоряжении богатую библиотеку, общий книжный фонд которой начисляет более 1 миллиона 300 тысяч книг, а также 12 читальных залов, в которых в один и тот же час имеют возможность действовать больше 750 студентов. Учебно-воспитательным процессом в НПУ управляют знатные педагоги, которые внедряют известные методики обучения в учебном процессе, что плодотворчески влияет на общую оценку студентов учреждения.

Институты и факультеты

Инженерно-педагогический институт

Начальник - доктор педагогических наук, профессор Корец Николай Савич. Институт формирует учителей трудового образования и черчения, профессионалов по азам информационной техники, дизайна предметной сферы, конструирование и моделирование одежды, менеджмента малого предпринимательства и автомобильного транспорта.

Институт иностранной филологии

Руководитель - кандидат филологических наук, профессор Гончаров Владимир Иванович. Институт, сформированный в 2003 году, дает возможность готовить профессионалов со знанием английского, испанского, итальянского, немецкого, польского, русского, французского языка и литературы и т. д.

Институт информатики

Начальник - доктор физико-математических наук, профессор Кудин Анатолий Петрович. История становления Института информатики начинает свое формирование в конце 50-х - начала 60-х годов, когда в высших образовательных учреждениях Украины произошло внедрение в учебный процесс элементов кибернетики и основ программирования. Как самостоятельное отделение Институт был сформирован в 2008 году в процессе переименования Института физико-математического и информатического образования. Его важной задачей есть формирование учителей информатики и экономики.

Институт исторического образования

Управляющий - доктор исторических наук, профессор Сушко Александр Александрович. На протяжении последних 30 лет Институт исторического учения формирует учителей истории для средних общеобразовательных высокопрофессиональных гуманитарных образовательных учреждений, учителей ВУЗОВ и ученых академических и профильных научно-исследовательских учреждений. Полученное образование дает возможность профессорам проводить обязанности директоров школ, действовать в архивах и музеях, центрах государственной власти и руководства, политических и общественных учреждениях, образовательных, воспитательных, краеведческих и туристических учреждениях.

Институт коррекционной педагогики и психологии

Управляющий - доктор педагогических наук, профессор Синев Виктор Николаевич. Дефектологическое подразделение - одно из старейших филий учреждения - действует с 1920 года. В 2003 г. на его базе был сформирован Институт коррекционной педагогики и психологии, в структуру которого входило 5 кафедр: логопедии, коррекционной психопедагогики, сурдопедагогики, тифлопедагогики, специальной психологии и медицины. При Учреждении работают два научно-методические центры реабилитации инвалидов и инклюзивного обучения.

Институт магистратуры, аспирантуры и докторантуры

Начальник - доктор философских наук, профессор Савельев Владимир Леонидович. В форме самостоятельного филиала Институт был сформирован в 2008 году. В его структуре действует четыре отделения: подразделение координации магистерского формирования; отделение аспирантуры и докторантуры; отделение организации научных исследований; отдел проведения работы высокоопытных ученых советов. В тесном контакте с некоторыми образовательными научными отделениями Институт формирует центры, кафедры, научные и учебные лаборатории, проводит научно-образовательную и координационную деятельность по становлении магистров, докторантов, увеличении специализации педагогических и научно-педагогических сотрудников, руководство научно-исследовательской работой кафедр и лабораторий, включённых в его склад.

Институт искусств

Руководство - Герой Украины, народный артист Украины, профессор Авдиевский Анатолий Тимофеевич. Формирование студентов проводится по таким квалификациям: музыкальное образование и хореография. В будущем Институт имеет планы начать внедрение новых квалификаций, а именно: организатор-психолог музыкального времени студентов, звукооператор-специалист по музыкальной акустики, музыкальный редактор детских и молодежных телепрограмм на радио и телевидении, звукорежиссер, концертмейстер, концертный исполнитель, артист-вокалист (солист), автор эстрадных и народных песен, аранжировщик, музыкальный менеджер, организатор музыкально-просветительской работы и т. п.

Институт педагогики и психологии

Руководитель - доктор педагогических наук, профессор Бондарь Владимир Иванович. Учреждение формирует профессионалов по таким квалификациям: практическая психология, здоровье человека, изобразительное искусство и начальное образование. Для молодежи сформирован хор, литературная студия, мастерские живописи, скульптуры, декоративно-прикладного искусства, музей истории изобразительного искусства, постоянно действующая выставка студенческих художественных работ.

Институт переподготовки и увеличения специализации педагогических кадров.

Руководитель - доктор биологических наук, профессор Исаенко Владимир Николаевич. Институт был сформирован в июне 2008 года, с целью улучшения периода переподготовки кадров и увеличения специализации по всем квалификациям, по которым проводится формирование профессионалов в учреждении. Это отделение стало наследником факультета повышения специализации, который действовал в университете с 1974 года. Институт проводит профессиональную переподготовку по 11 квалификациям, а также надает возможность получения второго высшего образования. Сейчас в нем обучается около 1000 студентов.

Институт естественно-географического образования и экологии

Руководитель - кандидат педагогических наук, профессор Покась Виталий Петрович. Естественные науки обучались в учреждении с начала его деятельности в статусе Педагогического института (1834 г.). Широкая подготовка учителей химии, биологии и географии проводилась с 20-х годов прошлого века. В 1933 г. были сформированы биологический и географический отделения, которые вскоре были переименованы в биолого-химический и географический факультеты. В 1972 г. на их основе сформировался естественно-географическое подразделение. Как самостоятельное отделение Институт естественно-географического обучения и экологии действует с 2003 года.

Институт политологии и права

Руководитель - доктор исторических наук, профессор Андрусишин Богдан Иванович. Целостная подготовка политологов и юристов проводилась в учреждении с 1992 г. в складе вновь созданного социально-гуманитарного подразделения. До этого она проводилась в рамках квалификации при историческом отделении. В 2005 г. на основе социально-гуманитарного факультета был сформирован Институт политологии и права.

С уважением ИЦ "KURSOVIKS"!

публіцист, історик, літературознавець, фольклорист, економіст, філософ, громадський діяч

Народився Михайло Петрович Драгоманов 18 вересня 1841 року в Гадячі на Полтавщині. Батьки, дрібнопомісні дворяни, нащадки козацької старшини, були освіченими людьми, поділяли ліберальні для свого часу погляди. "Я надто зобов’язаний своєму батьку, який розвив у мені інтелектуальні інтереси, з яким у мене не було морального розладу і боротьби..." - згадував пізніше Михайло Петрович. З 1849 по 1853 рік юнак навчався в Гадяцькому повітовому училищі, де, з-поміж інших дисциплін, виділяв історію, географію, мови, захоплювався античним світом. Продовжував своє навчання допитливий хлопець у Полтавській гімназії. Це були часи накопичення знань, розширення поля інтересів, захоплення новітніми політичними течіями. М.Драгоманов вражав викладачів своєю надзвичайною цілеспрямованістю, працьовитістю, освіченістю. Його сестра Ольга (майбутня письменниця Олена Пчілка, мати Лесі Українки) згадувала, що "книжок... Михайло перечитав ще в гімназії таку силу і таких авторів, що багато учнів середніх шкіл пізніших часів... здивувались би, почувши, що між тими авторами були й такі... як Шлосер, Маколей, Прескот, Гізо". Восени 1859 року М.Драгоманов вступає на історико-філологічний факультет Київського університету. Тут у нього з’являються значно ширші і більші можливості вдосконалювати свою загальну освіту, повніше і живіше знайомитися з тими суспільними і політичними процесами, що постійно зароджувалися у неспокійному студентському середовищі. Університет тих часів являв собою один із найважливіших осередків наукового, культурного і громадського життя. Значною мірою це була заслуга попечителя цього закладу, славетного хірурга М.Пирогова, який "допустив у Києві de facto академічну свободу, схожу на європейську". М.Драгоманов намагався встигати й органічно поєднувати процес навчання з практичною громадською роботою, на яку підштовхували розбуджені загальною ситуацією політичні настрої. Етапним у справі становлення М.Драгоманова як політичного і громадського діяча став його виступ над труною Шевченка у Києві, коли прах великого Кобзаря перевозили до Чернечої гори. Слова, сказані тоді ще юним промовцем: "Кожний, хто йде служити народу, тим самим надіває на себе терновий вінець", - виявилися пророчими. У 1863 році М.Драгоманов стає членом Громади. Ці об’єднання виникали як форма пробудження свідомості національної інтелігенції до пізнання української літератури, історії, культури,народного побуту, права. Пізніше у 70-х рр. з’явилися нові, молоді Громади, в статутах яких уже стояло питання про "самостійне політичне існування" України з "виборним народним правлінням". З середини 60-х років становлення М.Драгоманова як ученого відбувається у тісному взаємозв’язку з його публіцистичною діяль-ністю. По суті, в цих роботах М.Драгоманова - історичних, етнографічних, філологічних, соціологічних - мимоволі відбувається зміщення акцентування на політичне підгрунтя означуваного питання. У 1871 році Київський університет відряджає М.Драгоманова за кордон. Замість запланованих двох років молодий учений пробув там майже три, відвідавши за цей час Берлін, Прагу, Відень, Флоренцію, Гейдельберг, Львів. Особливе місце в політично-публіцистичній діяльності М.Драгоманова посідає Галичина. Він був одним з перших, хто намагався розбудити галицьке громадське життя, піднести рівень суспільної свідомості. Трирічне закордонне турне М.Драгоманова було надзвичайно плідним для молодого вченого. Він тепер міг критично оглянути й оцінити свої переконання, зіставляючи їх з наочним західноєвропейським досвідом. Наступ реакції, повторне запровадження утисків проти відроджуваних проявів української культури змусили М.Драгоманова виїхати за кордон і стати політичним емігрантом. Восени 1875 року Михайло Петрович через Галичину та Угорщину вирушає до Відня з наміром створити там осередок національної політичної думки, започаткувати випуск української газети. Прогресивний громадсько-політичний збірник "Громада" М.Драгоманов створив у Женеві восени 1876р. Було видано п’ять томів збірника. Головна тема "Громади" - дати якнайбільше матеріалів для вивчення України і її народу, його духовних починань і устремлінь до свободи і рівності серед світової спільноти. З другої половини 80-х рр. М.Драгоманова запрошують до співпраці ряд провідних видань Галичини. Становлення і розвиток радикальних рухів у Західній Україні, за свідченням І.Франка, стало останньою і, мабуть, найбільшою радістю в житті Драгоманова. У 1889 році Михайла Петровича запрошують на кафедру загальної історії історико-філологічного факультету Софійського університету Болгарії. Ім’я М.Драгоманова асоціювалося в свідомості прогресивної громадськості з боротьбою слов’янських народів за свободу, автономію, братерство. Виважений і проникливий політик, М.Драгоманов мучився тією задушливою загальною атмосферою, що склалася на теренах Російської імперії у ставленні до національних меншин. Це був період перед черговим тотальним наступом на вільнолюбний настрій народу. "Пригнічений стан духу значною мірою збільшується від усвідомлення печального стану справ в Україні", - так свідчила Леся Українка про останні дні життя М.Драгоманова. Тимчасові поліпшення загального стану сприяли сплескам творчого піднесення, але несподівана смерть від розриву аорти 20 червня 1895 року обірвала життя великого вченого і громадського діяча. Похований М.Драгоманов у Софії.

Громадська діяльність і творча спадщина М.Драгоманова забезпечили йому особливе місце в історії суспільно-політичної і правової думки не тільки України. Його можна назвати творцем своєрідної конституціоналістичної теорії, палким прихильником збагачення вітчизняної політики й права цінностями світового досвіду. "Драгоманов перший із російських публіцистів дав російській демократії широку і ясну програму... перший блискуче й доступно пояснив зміст і значення конституційного ладу, особливо прав особи та принципів самоуправління..." - оцінюючи діяльність М.Драгоманова, зазначив П.Струве. Ще ширше означив різнобічну діяльність М.Драгоманова на користь українського суспільства І.Франко, називаючи його "духовним батьком", "великим критиком і бистрим, історично вишколеним умом", "найбільшим публіцистичним талантом нашої нації", "могутньою постаттю" і "правдивим учителем". Своєрідність М.Драгоманова як прогресивного політичного і громадського діяча криється перш за все в його широкому, поліаспектному підході до такого важливого поняття, як "конституціоналізм", яке він нерідко доповнював, збагачував, інколи навіть ототожнюючи його з поняттям політичної свободи. Драгомановське розуміння конституціоналізму включало в себе такі чинники, як політична свобода суспільства і особистості, що реалізувалася через народне представництво в центрі, самоуправління на місцях, дотримання прав і свобод людини. Великого значення з огляду на історичну перспективу і розвиток нинішньої суспільно-політичної ситуації у світі набуває уявлення М.Драгоманова про визначальний критерій і мету всіх різноманітних суспільних відносин: "Основними для формування тих відносин... повинні бути поперед усього основні права чоловіка - свобода думки й слова, зборів та коаліцій, толеранція політичних та релігійних переконань... віри й безвірства". Виваженим, діалектично та історично обгрунтованим було переконання вченого, що попри все ті відносини "ніколи в цілім світі не будуть шанобливо однакові...". Драгоманов чітко окреслив і можливості загальних революційних процесів. Він був упевнений, що будь-яка революція має в основі своїй політичний характер, міняє політичні форми панування, але "...не має сили сотворити новий лад суспільного життя, бо сей мусить органічно і звільна виростати з попередніх, як дерево з даного грунту, а продиктувати його ніякими едиктами не можна". Послідовно і твердо він відстоював еволюційну правоту будь-якого розвитку, вважаючи революції явищами спонтанними й короткочасовими, хоча все в тому ж загальному тоні історичного поступу. Як точно і правильно підмітив І.Франко, "Драгоманов - еволюціоніст, вірив у ненастанний органічний розвій не лише в сфері матеріальних явищ, але також у сфері духу, віри, літератури й етики. Властивим плодючим елементом у тій еволюції вважав людське - індивідуум, його душу, волю й інтелігенцію (розум)". Сила історичного методу М.Драгоманова в тому, що вчений і публіцист умів органічно сприймати в єдності конкретного історичного процесу загальне й осібне, національне і вселюдське, індивідуальне й суспільне у їх найтіснішому взаємозв’язку. Керуючись принципами культурного синтезу національного та інтернаціонального, Михайло Петрович Драгоманов показав, теоретично обгрунтувавши, що в такому поєднанні нема суперечності, і провів цей принцип через проблеми конституціоналізму, політичної свободи, прав людини, національного самовизначення, місцевого самоврядування, політичної боротьби, подав порівняльний нарис політичних ідей, намітив віхи поступу на майбутнє і створив всебічну і повну картину свого сьогодення. "Своїм писанням, зарівно як і прикладом свого життя, він дав нам високий взірець неустрашеного і незламного борця поперед усього за свободу думки, досліду, критики та розвою людської одиниці й народів і через те все буде предметом гордості і честю для народу, що видав такого чоловіка", - писав І.Франко, не зайво нагадуючи українському люду про його достойника. Унікальність постаті М.Драгоманова як ученого не тільки, вірніше не стільки в площині політичної публіцистики, як у сфері власне політології. Його можна вважати засновником національної політології, істориком політичних учень. Саме він створив нарисні добірки про розвиток політичних ідей у країнах Західної Європи, всебічно розглянувши теорію освіченого абсолютизму, лібералізму, і, запозичивши ряд основних прогресивних положень із декількох напрямків, подав концентроване обгрунтування своєї конституційно-правової доктрини. "Вся практична мудрість людська може бути в тому, щоб убачити напрямок духу світового, його міру, закон і послужитись тим рухом.

Драгоманов, Михайло Петрович (псевд. - Кирило Василенко, Волинець, М. Галицький, М. Гордієнко, П. Кузьмичевський, П. Петрик, М. Толмачов, Українець, Чудак; 18/30.09.1841, Гадяч - 20.06/02.07.1895, Софія, Болгарія) - громадсько-політичний діяч, мислитель, учений-енциклопедист, публіцист, історик, фольклорист, літературознавець, філософ, економіст, соціолог, політолог.

Народився в дворянській сім"ї козацького походження. Освіту здобув у Гадяцькому повітовому училищі (1849-1853 pp.), Першій Полтавській гімназії (1853-1859 рр.) і Київському університеті (1859-1863 pp.). З 1864 p. працював приват-доцентом, а з 1873 p. - штатним доцентом на кафедрі античної історії Київського університету. Одночасно був провідним діячем Київської громади. Сприяв перетворенню Південно-Західного відділу Імператорського Російського Географічного товариства в осередок українознавчих досліджень, два роки фактично редагував газету "Киевский телеграф", нав"язав контакти з громадськими діячами Західної України, став активним кореспондентом галицьких видань. Як "небезпечний сепаратист і радикал", у 1875 р. звільнений з університету за особистим наказом Олександра II [дивись Емський указ - Т.Б. ]. На поч. 1876 р. в порозумінні з громадівцями виїхав за кордон. Осівши в Женеві, став речником українських інтересів у Західній Європі. Налагодив випуск альманаху "Громада", що став першим модерним українським політичним журналом, подібним герценівському "Колоколу". Одночасно видавав брошури європейськими мовами, публікував статті в французькій, італійській, швейцарській пресі. Навколо М. Драгоманова організувався "Женевський гурток" українських політемігрантів (серед них був і полтавець Ф. Вовк). Цей гурток вважається першим зародком українського соціалістичного руху. Женевські зв"язки М. Драгоманова поширювались також на російських, польських, єврейських, сербських, болгарських, румунських радикалів, серед яких він користувався незаперечним авторитетом (саме йому діти О. Герцена передали батьківський архів). В женевський період М. Драгоманов створив першу новочасну українську політичну програму - "Переднє слово до "Громади" (1878 р.) та проект конституції для Росії - "Вольный союз - Вільна спілка: Опыт украинской политико-социальной програмы" (1884 р.). У 1886 р. між М. Драгомановим і Старою громадою наступив розрив: остання вважала, що політична діяльність за кордоном в кращому випадку є зайвою розкішшю, а в гіршому - грою з вогнем, оскільки може спровокувати додаткові антиукраїнські репресії в Російській і Австрійській імперіях. Окрім того, багатьох помірковано настроєних членів громади відлякувала прийнята їх європейським повпредом радикально-соціалістична позиція. Одночасно загострилися відносини М. Драгоманова з російськими еміграційними фракціями через великодержавницько-шовіністичні нахили їх керівників. Опинившись в моральній ізоляції і позбавлений матеріальної підтримки, М. Драгоманов у 1889 р. прийняв запрошення посісти кафедру професора загальної історії новозаснованої Вищої школи (пізніше університету) в Софії. В софійський період він пережив піднесення Русько-української радикальної партії, заснованої у 1890 р. його галицькими послідовниками. Помер від серцевої хвороби на 59-му році життя. Похований у Софії.

Джерело:

Білоусько О.А, Мирошниченко В.І. Нова історія Полтавщини. Кінець XVIII - початок XX століття. Стор. 188

МИХАЙЛО ДРАГОМАНОВ
18(30).09.1841 - 20.06(02.07).1895

Ім’я Михайла Петровича Драгоманова - одне з найславніших серед великої кількості полтавців, що в усі часи прославляли українську науку, письменство, мистецтво. Він увійшов в історію української культури і літератури як видатний літературний критик і публіцист, історик і фольклорист, патріот і непохитний борець за свободу своєї вітчизни. І. Франко і М. Павлик називали його своїм учителем. Ним він був і для Лесі Українки. За 30 років наукової, літературно-критичної і публіцистичної діяльності М. П. Драгоманов написав понад дві тисячі праць. Лише фольклористика складає майже 10 томів. Славився він і як пряма, чесна, принципова людина на поприщі громадського і політичного життя.

Михайло Петрович Драгоманов народився в Гадячі в родині зубожілого дворянина. Його батько Петро Якимович (1802 - 60) був передовим для свого часу громадським діячем і письменником, а дядько Яків Якимович - поетом-декабристом. Навчався Михайло спершу в Гадяцькому повітовому училищі, а в 1853 - 59 роках у Полтавській гімназії, де його виховниками були такі видатні педагоги, як Олександр Стронін і Казимір Полевич. "Полтавська гімназія дала юнакові багато", - писала про Михайла Драгоманова його сестра Олена Пчілка . В 1859 - 63 роках він студент історико-філологічного факультету Київського університету, з 1864 - приват-доцент, а з 1870 - доцент цього університету. В цей період він брав активну участь у діяльності Південно-ЗахідноГо відділення Російського географічного товариства та київської "Старої громади". 1875 року був звільнений з університету за політичну неблагонадійність і наступного року змушений був емігрувати до Швейцарії. У Женеві він створив осередок політичної еміграції, центр, за висловом І. Франка, "українського руху та української думки", що діяв протягом 20 років. Заснував він також вільну безцензурну українську друкарню, в якій видавав збірники "Громада" (пізніше - журнал "Громада"), а також твори, які в Росії не могли бути видані: П. Мирного та І. Білика "Хіба ревуть воли, як ясла повні?", "Люборацькі" А. Свидницького, твори Т. Г. Шевченка та інші.

У 1878 році Михайло Драгоманов виступив на Міжнародному літературному конгресі в Парижі з протестом проти заборони російським урядом українського письменства. Його антицарські памфлети "Турки внутрішні і зовнішні", "Дітозгубство, здійснюване російським урядом", "До чого довоювались", "Внутрішнє рабство і війна за визволення" та інші заборонялися в Росії, але були відомі у світі і принесли Драгоманову славу "українського Герцена".

В 1890 році Михайло Петрович разом із І. Франком, М. Павликом та іншими брав участь у заснуванні Русько-української радикальної партії. Протягом 1870 - 90 років був співавтором українських революційно-демократичних видань у Галичині. У журналах "Друг", "Народ", "Світ" він друкував літературно-критичні, наукові та публіцистичні статті. Виступав також в англійській, німецькій, французькій, італійській періодиці.

Великі заслуги Драгоманова як історика та фольклориста і етнографа. Йому належать такі праці: "Історичні пісні малоруського народу" (1874 - 75, у співавторстві з В. Антоновичем), "Малоруські народні перекази і оповідання" (1876), "Нові українські пісні про громадські справи: 1764 - 1880" (1881) та ін. Багато праць присвятив Т. Г. Шевченкові. Був обраний почесним членом багатьох міжнародних організацій і товариств.

За шість років до смерті, переслідуваний реакціонерами та поліцією і в Росії, і в Австрії, Драгоманов переїхав до Болгарії, де зайняв місце професора щойно відкритого Софійського університету. Він зробив цінний внесок у становлення освіти і науки у Болгарії. Його власна бібліотека (а це близько 10 тис. томів) лягла в основу університетської книгозбірні, що й нині носить його ім’я. Доклав він зусиль і до створення національної бібліотеки в Софії - тепер це всесвітньо відома бібліотека ім. Кирила і Мефодія.

Михайло Петрович Драгоманов своїми працями висвітлив перспективу історичного розвитку України, що полягала в національному відродженні. Смілива і правильна думка вченого не могла не подавлятись тоталітарними режимами. Драгоманов тривалий час був символом незалежної держави, тому лише зі здобуттям цієї незалежності Україна може вільно вшановувати пам’ять свого великого громадянина. Уперше по довгих десятиліттях у вересні 1991 року пошанувала М. П. Драгоманова і Полтавщина. У Гадячі в міському парку вирішено встановити скульптуру родини Драгоманових, і на визначеному місці встановили пам’ятний знак. Колишня вулиця Комуністична одержала назву Драгомановської. Поставлено питання про перенесення праху Михайла Драгоманова з Софії на батьківщину.

Джерело:

Драгоманов, Михаил Петрович , сын мелкопоместного. дворянина. Род. 6 сент. 1841 в г. Гадяче (Полтавская губ.). С 1853 по 1859 учился в Полтавской гимназии ; в гимназические годы под влиянием А. И. Стронина познакомился с работами Сен-Симона и Фурье и с тех пор считал себя социалистом. Осенью 1859 поступил на историко-философский факультет Киевского ун-та. На первом же курсе работал в одной из воскресных школ. Еще студентом выступил в печати в защиту Пирогова против Добролюбова. К концу студенческих лет сблизился с украинскими деятелями на почве подготовки учителей для сельских школ. По окончании ун-та в 1863 занял место преподавателя географии во 2-й киевской гимназии; в 1865 по защите диссертации ("Император Тиберий") на право чтения лекций начал читать на правах штатного доцента всеобщей историю в Киевском ун-те. Поддерживал связи с студенчеством, вовлекая его в кружки самообразования, выступал со статьями в "Санкт-петербургских Ведомостях" по крестьянским и национальным вопросам, отстаивая между прочим украинский язык для сельской школы на Украине; в кружке его велись работы по составлению русско-украинского словаря и по собиранию украинского народного творчества. После защиты в 1869 магистерской диссертации ("Вопрос об историческом значении римской империи и Тацит") избран штатным доцентом и получил заграничную командировку. Выехал в 1870 за границу. Жил в Берлине, Вене, Гейдельберге. Кроме научных занятий знакомился с политической жизнью Европы; бывал на социал-демократических собраниях в Германии; вошел в общение с различными кружками украинских деятелей в Галиции, а в Цюрихе летом 1873 соприкасался с русскими эмигрантскими кружками; в спорах с ними выдвигал политические вопросы; считался сочувствующим их идеям; получил приглашение от П. Л. Лаврова писать в журнале "Вперед", но статья его о Шевченко не была там напечатана. На обратном пути в Россию по поручению цюрихских кружков устроил благодаря своим знакомствам с галичанами доставку зарубежной нелегальной литературы в Россию через Галицию. Сотрудничал в русских. и галицийских ("Правда") изданиях. Вернувшись осенью 1873 в Киев, продолжал поддерживать связи с "радикалами", по-прежнему выдвигал политику на первое место; имел отношение к черниговским земцам-либералам; участвовал в либеральной и радикальной прессе. Главная работа его сосредоточена в университете, в Юго-Западном отделе Географического общества и в киевской "Громаде". В 1874-1875 гг. вместе с В. Антоновичем выпустил два тома "Исторических песен малорусского народа". Был организатором этнографических экспедиций. В 1875 совершил поездку в Галицию и по Угорской Руси. Доносы на Драгоманова как радикала и социалиста, его выступления в печати и влияние в ун-те привели к предложению попечителя подать прошение об отставке, а когда Драгоманов отказался это сделать - к увольнению его осенью 1875 "по третьему пункту". Последовавшее в мае 1876 запрещение печатать в России книги на украинском языке окончательно оформило мысль Драгоманова уехать за границу. В мае 1876 отправился в Австрию для организации по поручению киевской "Громады" изданий ее сборников и материалов народного творчества. Жил сначала в Вене. Осенью 1876 переехал в Женеву, едва успев избежать привлечения в Австрии к процессу украинцев, на котором власти объявили его руководителем русской социалистической организации. В Женеве занял среди эмигрантов особое положение. Имел личные отношения с представителями разных течений, считался сочувствующим, но не входил ни в одну группу. Писал в органе бакунистов "Le Travailleur", приглашен к участию в "Народной Воле" и послал статью, которая видимо была перехвачена; в 1880 привлекался Лавровым к участию в "Социально-революционной библиотеке", которой обещал содействие, но от вхождения в редакцию уклонился. Желябов по поручению товарищей просил даже Драгоманова в 1880 взять на себя защиту взглядов "Народной Воли" за границей и хранение архива Исполнительного комитета. В нач. 1880-х гг. Драгоманов разошелся с социалистами. После 1 марта 1881 выступил резко против "Народной Воли", разошелся и с чернопередельцами и, возлагая надежды на либеральные течения в России, вступил сотрудником, а с 37-го номера стал редактором объявившего себя органом "Земского Союза" журнала "Вольное Слово", организованного А. Мальшинским на средства члена "Священной Дружины" гр. Шувалова. В нем Драгоманов отстаивал конституционные идеи с расчетом на водворение их в России через земство и земских деятелей. В сборниках "Громады", которые издавал в 1878-1882 гг., давал в многочисленных корреспонденциях большой фактический материал о положении на Украине, печатал произведения народного творчества, а в своих статьях выступал против идеализации казатчины, против увлечений бунтарством, против национализма, проповедовал сближение с русской и европейской демократией, призывал учитывать опыт европейского социалистического движения. Его радикализм восстановлял против него все больше, по мере роста реакции, его бывших сотоварищей-украинцев и наконец киевская "Громада" отказалась поддерживать его сборники. В связи с прекращением "Вольного Слова" и "Громады" занялся изданием "Кобзаря", так и не увидевшего света, писал исторические этнографические статьи, издавал материалы Герценовского архива. В 1887-1888 гг. принимал участие в заграничном журнале "Самоуправление", в 1889 Бурцев предложил ему сотрудничество в "Свобод. России". В 1889 приглашен профессором по кафедре всеобщ. истории в Софию (в Болгарии), где оставался до смерти 8 (20) июня 1895. В эти годы создание крестьянской радикальной партии в Галиции во главе с Павликом и Ив. Франком открыло ему новый выход в публицистику, и снова в ряде статей он отстаивал свои идеи демократизма, культурной самостоятельности украинского народа, выдвигая политическ. и социальн. реформы и ведя борьбу с клерикализмом и шовинизмом. Из сочинений Драгоманова кроме названных выше можно отметить сборники его публицистических работ: 1) Собрание политических сочинений М. П. Драгоманова, тт. I и II, Париж, 1905 и 1906; 2) М. П. Драгоманов, Политические сочинения, под редакцией проф. И. М. Гревса и Б. А. Кистяковского, I, Центр и окраины, М., 1908.

Источник:

Деятели революционного движения в России: Биобиблиографический словарь: От предшественников декабристов до падения царизма: [В 5 т.]. - М.: Изд-во Всесоюзного общества политических каторжан и ссыльно-поселенцев, 1927-1934 (http://slovari.yandex.ru/dict/revoluc)

Ссылки на эту страницу

1	[Азбука за методом Золотова для Южно-Руського краю] - пособие для изучения украинской грамоте (1861)
2	[Академік Орест Іванович Левицький († 9 травня (26 квітня) 1922 року) - Василенко М. П. // К. : Юридична думка. Т. 2 - 2006. - 560 с. Стор. 169-214.
3	[В десяту річницю 22.1.1918-22.1.1928] – Андриевский Виктор (речь на торжественной академии в украинской станице при г. Калише 22.1.1928) // Тиражом "Лагеря". Калиш. 1928. Типография издательства "Черномор"
4	Андрій Жук. Вербна неділя у Києві 1918 року // Календар-альманах "Дніпро" на звичайний рік 1938. Річник XV. Львів. 1937. Накладом Українського Товариства Допомоги Емігрантам з України у Львові (Ринок, 10). Стop. 22-40.
5	[Волкенштейн, Людмила Олександровна] (1857-1906), член "Народной воли"
6	[Вороний, Микола Кіндратович] (1871–1934), театровед, актер, литературовед, поэт, переводчик, редактор
7	[Спогади (1861-1907)] – Євген Чикаленко. // Українська вільна академія наук у США. Нью-Йорк. 1955
8	Володимир Леонтович. Спогади // Тризуб: Тижневик політики, культури, громадського життя й мистецтва – Париж, 1928. – № 22, стор. 9-15; № 24, стор. 9-15; № 26, стор. 7-12; № 27, стор. 7-12; № 28-29, стор. 25-27; № 30, стор. 5-11; № 41, стор. 11-14; № 42, стор. 7-10; № 44, стор. 15-18; № 45, стор. 7-9
9	[Юрій Коллард. Спогади юнацьких днів: 1897-1906. Українська Студентсьтка Громада в Харкові і Революційна Українська Партія (РУП)] // Срібна сурма, Торонто, 1972
10	[Гнідич, Павло Олександрович] (1884-1919) - этнограф и фольклорист
11	[Громади] - полулегальные организации украинской демократической интеллигенции
12	[Два учителі. Спомини про Полевича і Строніна]. Драгоманов Михаил Петрович
13	Декабристы на Полтавщине
14	[Щоденник (1907-1917)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1907-1917). – К.: Темпора, 2011.
15	[Щоденник (1919)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1919-1920). – Київ-Нью-Йорк: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. Стор. 34-202.
16	[Щоденник (1920)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1919-1920). – Київ-Нью-Йорк: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. Стор. 204-528.
17	матеріали до родоводу / материалы к родословию
18	[Земський лікар Роберт Шиндлер] - Наталья Коган
19	[З минулого. Том І. 1917-ий рік на Полтавщині]. Андриевский Виктор // Издательство "Украинское Слово", Берлин, 1921
20	[З минулого. Від Гетьмана до Директорії]. Андриевский Виктор // Издательство "Украинское Слово", Берлин, 1923.
21	Борис Мартос. З моїх споминів // Календар-альманах "Дніпро" на звичайний рік 1940. Річник XVII. Львів. 1939. Накладом Українського Товариства Допомоги Емігрантам з України у Львові (Ринок, 10). Стop. 30-48.
22	[Історики, краєзнавці та археологи] - пункт меню
23	[Кадетський корпус] – Микола Бутович // "Вестник". Нью-Йорк. Год XIII. Ч. 5 (127). Май 1959. Стор. 24-29; Ч. 6 (128). Июнь 1959. Стор. 19-22; Ч. 7-8 (129-130). Июль-август 1959. Стор. 19-23
24	[Климович, Петро Титович] (1855–1920), громадсько-політичний діяч
25	[Ковалевський, Микола Васильович] преподаватель русского языка и словесности ППКК (1877-1878)
26	[Кравченко, Василь Григорович] (1862–1945), этнограф, фольклорист, деалектолог, краевед и литератор
27	[Короткий біографічний словник вчених і письменників Полтавської губернії з половини XVIII століття] - И. Ф. Павловский // Полтава. Типо-литография преемников Дохмана. 1912
28	[Лесевич, Володимир Вікторович] (1838-1905), украинский и русский философ, литературовед, фольклорист и общественный деятель
29	Вячеслав Липинський. «Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму». - Відень. 1926. - XLVII + 580 с. Вступне слово та частина I: Українська наддніпрянська інтеліґенція й українська національна ідея.
30	Вячеслав Липинський. «Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму». - Відень. 1926. - XLVII + 580 с. Частина II: Наша "орієнтація"
31	Вячеслав Липинський. «Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму». - Відень. 1926. - XLVII + 580 с. Частина IV: Про політику, як умілість вибору такого методу здобування та орґанізації влади і орґанізації громадянства, який-би уможливив будову і збереженя окремої Держави на Українській Землі і забезпечив істнування та розвиток Української Нації.
32	Литературно-мемориальный музей Панаса Мирного
33	[Література-і мовознавці] - пункт меню
34	[Особистості - Д] - пункт меню
35	[Лисенко, Микола Віталійович] (1842-1912), украинский композитор, этнограф, дирижер, пианист, общественный деятель
36	[Маркович, Опанас Васильович] (1822-1867), общественный деятель, фольклорист и этнограф
37	[Мартинович. Спогади О. Сластьона] // Кооперативное издательство "Рух". Харьков, 1931
38	[Мирний, Панас] (Рудченко, Афанасий Яковлевич; 1849-1920), писатель-классик
39	Софія Русова. Мої спомини (1861-1915) // За сто літ. Матеріяли з громадського й літературного життя України ХІХ і початку ХХ століття. Заходом Комісії новішої історії України під редакцією Голови секції акад. Михайла Грушевського. Книга друга (1861-1879 рр.). Стор. 135-175. Книга третя (1879-1915 рр.). Стор. 147-205.
40	[Мої спомини про давнє минуле (1901-1914 роки)] – Дмитрий Дорошенко // Издательский союз "Тризуб". Виннипег, Манитоба. 1949
41	[Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920 роки)] – Дмитрий Дорошенко // Друге видання. Українське видавництво. Мюнхен. 1969
42	Первая мужская гимназия
43	Народная Воля
44	[Науменко, Володимир Павлович] (1852–1919), украинський журналист, филолог, педагог, этнограф, общественный деятель
45	[Науковці та винахідники] - пункт меню
46	[Самостійна Україна] – Михновский Николай // На чужині. 1948. Видавництво "Український Патріот"
47	[Микола Лисенко. В соту річницю народження. 1842-1942] – Андриевский Виктор. // Украинское издательство. Львов. 1942
48	[Микола Міхновський (Нарис суспільно-політичної біографії)] – Андриевский Виктор. // Визвольний шлях. Видає "Українська видавнича спілка" - 1974. - № 6 (315). Річник XXVII - С. 588-617
49	[Громадські діячі] - пункт меню
50	[Перше доповнення до "Короткому біографічного словника вчених і письменників Полтавської губернії з половини XVIII століття"] - Павловский И. Ф. // Полтава. Т-во Печатного Дела (тип. бывш. Дохмана), 1913 г.
51	[Пильчиков, Дмитро Павлович] (1821-1893), украинский общественный и культурный деятель, педагог, преподаватель ППКК
52		[Пчілка, Олена] (Косач, Ольга Петровна) (1849-1930), украинская писательница, фольклорист, этнограф
58	Антонин Дучинський, Революційна Українська Партія (РУП) на Полтавщині за архівними матеріялами 1901-1905 років // За сто літ: Матеріали з громад. й літ. життя України XIX і початків XX століття / Іст. секція Укр. АН; Під ред. М. Грушевського. - [К.] : Держвидав України, 1927–1930. - 327, с. - Записки кол. Історичної Секції Українського Наукового Товариства в Київі; … Кн. 2. - 1928. - Бібліогр. у підрядк. прим.
59	[Рудченко, Іван Якович] (1845-1905), фольклорист, писатель, литературный критик
60	[Русь-Україна та Московщина-Россія] – Историко-политическое исследование Лонгина Цегельского. С картой Украины. Второе, переработанное издание. Царьград. Из типографии Союза освобождения Украины. 1916
61	[Стронін, Олександр Іванович] (1826-1889), историк, социолог, педагог, общественный деятель
62	[Три громади. Спогади з 1885-1917 рр.] – Андриевский Виктор // Львов. 1938. Издатель Иван Тиктор
63	[Покажчик вулиць]
64	Вячеслав Липинський. Україна на переломі, 1657-1959. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII-ім століттю. / Історичні студії та монографії; т. 3 – Відень; Київ: Видання Дніпровського Союзу Споживчих Союзів України ("Дніпросоюз"), 1920. – 304 с.
65	[Українка, Леся] (Косач, Лариса Петровна; 1871-1913), украинская писательница и общественная деятельница
66
71	Эмский акт (указ) 1876 г.
72	[Етнографи і фольклористи] - пункт меню

Направления подготовки

Национальный педагогический университет им. М. Драгоманова (НПУ) проводит подготовку бакалавров по следующим направлениям:

Гуманитарные науки;
Естественные науки;
Искусство;
Культура;
Менеджмент и администрирование;
Педагогическое образование;
Право;
Социально-политические науки;
Социальное обеспечение;
Сфера обслуживания;
Физико-математические науки;
Физическое воспитание, спорт и здоровье человека;
Экономика и предпринимательство.

СПЕЦИАЛЬНОСТИ НАПРАВЛЕНИЯ "ГУМАНИТАРНЫЕ НАУКИ"

История
Филология
Конкурсные предметы: 1. Украинский язык и литература. 2. Иностранный язык или русский язык (по профилю). 3. История Украины*;
Философия

СПЕЦИАЛЬНОСТИ НАПРАВЛЕНИЯ "ЕСТЕСТВЕННЫЕ НАУКИ"

Биология
Конкурсные предметы: 1. Украинский язык и литература. 2. Биология. 3. Физика или химия*;
География
Конкурсные предметы: 1. Украинский язык и литература. 2. География. 3. История Украины или математика*;
Химия
Конкурсные предметы: 1. Украинский язык и литература. 2. Химия. 3. Физика или математика*;
Экология, охрана окружающей среды и сбалансированное природопользование
Конкурсные предметы: 1. Украинский язык и литература. 2. Математика. 3. Химия или география*.

СПЕЦИАЛЬНОСТИ НАПРАВЛЕНИЯ "ИСКУССТВО"

Изобразительное искусство
Музыкальное искусство
Конкурсные предметы: 1. Украинский язык и литература. 2. История Украины. 3. Творческий конкурс*;
Хореография
Конкурсные предметы: 1. Украинский язык и литература. 2. История Украины. 3. Творческий конкурс*.

СПЕЦИАЛЬНОСТИ НАПРАВЛЕНИЯ "КУЛЬТУРА"

Культурология
Конкурсные предметы: 1. Украинский язык и литература. 2. История Украины. 3. Иностранный язык или география*.

СПЕЦИАЛЬНОСТИ НАПРАВЛЕНИЯ "МЕНЕДЖМЕНТ И АДМИНИСТРИРОВАНИЕ"

Менеджмент
Конкурсные предметы: 1. Украинский язык и литература. 2. Математика. 3. География или иностранный язык*.

СПЕЦИАЛЬНОСТИ НАПРАВЛЕНИЯ "ПЕДАГОГИЧЕСКОЕ ОБРАЗОВАНИЕ"

Дошкольное образование
Конкурсные предметы: 1. Украинский язык и литература. 2. Биология. 3. Математика или история Украины*;
Коррекционное образование (по нозологиям)
Конкурсные предметы: 1. Украинский язык и литература. 2. Биология. 3. Иностранный язык или история Украины*;
Начальное образование
Конкурсные предметы: 1. Украинский язык и литература. 2. Математика. 3. Биология или история Украины*;
Социальная педагогика
Конкурсные предметы: 1. Украинский язык и литература. 2. История Украины. 3. Иностранный язык или биология*;
Технологическое образование
Конкурсные предметы: 1. Украинский язык и литература. 2. Математика. 3. Физика или химия*.

СПЕЦИАЛЬНОСТИ НАПРАВЛЕНИЯ "ПРАВО"

Правоведение
Конкурсные предметы: 1. Украинский язык и литература. 2. История Украины. 3. Иностранный язык или математика*.

СПЕЦИАЛЬНОСТИ НАПРАВЛЕНИЯ "СОЦИАЛЬНО-ПОЛИТИЧЕСКИЕ НАУКИ"

Политология
Конкурсные предметы: 1. Украинский язык и литература. 2. История Украины. 3. Всемирная история или иностранный язык*;
Практическая психология
Психология
Конкурсные предметы: 1. Украинский язык и литература. 2. Биология. 3. История Украины или иностранный язык*;
Социология
Конкурсные предметы: 1. Украинский язык и литература. 2. История Украины. 3. Математика или иностранный язык*.

СПЕЦИАЛЬНОСТИ НАПРАВЛЕНИЯ "СОЦИАЛЬНОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ"

Социальная работа
Конкурсные предметы: 1. Украинский язык и литература. 2. История Украины. 3. География или иностранный язык*.

СПЕЦИАЛЬНОСТИ НАПРАВЛЕНИЯ "СФЕРА ОБСЛУЖИВАНИЯ"

Туризм
Конкурсные предметы: 1. Украинский язык и литература. 2. География. 3. История Украины или иностранный язык*.

СПЕЦИАЛЬНОСТИ НАПРАВЛЕНИЯ "ФИЗИКО-МАТЕМАТИЧЕСКИЕ НАУКИ"

Математика
Конкурсные предметы: 1. Украинский язык и литература. 2. Математика. 3. Физика или иностранный язык*;
Физика
Конкурсные предметы: 1. Украинский язык и литература. 2. Физика. 3. Математика или химия*.

СПЕЦИАЛЬНОСТИ НАПРАВЛЕНИЯ "ФИЗИЧЕСКОЕ ВОСПИТАНИЕ, СПОРТ И ЗДОРОВЬЕ ЧЕЛОВЕКА"

Здоровье человека
Спорт
Конкурсные предметы: 1. Украинский язык и литература. 2. Биология. 3. Творческий конкурс*;
Физическое воспитание
Конкурсные предметы: 1. Украинский язык и литература. 2. Биология. 3. Творческий конкурс*.

СПЕЦИАЛЬНОСТИ НАПРАВЛЕНИЯ "ЭКОНОМИКА И ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВО"

Экономическая теория
Конкурсные предметы: 1. Украинский язык и литература. 2. Математика. 3. История Украины или география*.

Национальный педагогический университет имени Михаила Драгоманова - университет с более 180-летней научной и образовательной традицией. На протяжении своей истории он утвердился на высоком международном уровне как европейский вуз. На сегодняшний день мы сотрудничаем с сотней университетов в 50 странах мира.

До недавнего времени считалось, что история нашего университета ведет отсчет от 15 июля 1920г., когда формально образовался Киевский институт народного образования (КИНО), также носил имя Драгоманова. Но историко-педагогические разведки последнего десятилетия, углубленное изучение соответствующих архивных документов и материалов, проведены дискуссии, научные конференции и круглые столы дают основания для утверждения, что указанная дата является формальной и фальсифицированной. Она не учитывает того факта, что создание КИНО имело более глубокие исторические основания, олицетворенное в организационных и институциональных формах систематической подготовки советских учителей в Киеве, начатой еще в 1834 году Педагогическим Институтом при Киевском университете Св. Владимира. Последний породил ряд высших Киевских педагогических учебных заведений.

В 1920 году КИНО унаследовал помещения, профессорско-преподавательский состав, библиотеки и традиции подготовки учительских кадров Киевского университета св. Владимира, Киевского учительского института, Киевских высших женских курсов, Фребелевского института дошкольной подготовки и тому подобное. То есть он стал прямым преемником Педагогического института при Университете св. Владимира, наследником которого сегодня Национальный педагогический университет имени М.П. Драгоманова .